Бібліографічне посилання: Сас П.М. ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Vijsko_Zaporozke (останній перегляд: 07.06.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ 1) станово-корпоративне об'єднання, військ. структура, політ. і соціальний інститут укр. козацтва 2-ї пол. 16 – 1-ї пол. 17 ст. Виникнення в.З. як військ. козац. спільноти, що спиралася на певний політ. інституційний механізм, зумовлювалося комплексом соціальних, геополіт., політ. та етнокульт. чинників. Ідеться насамперед про зростання чисельності козацтва (людей, які вели козац. спосіб життя) серед нас. і зародження процесів становості в козац. середовищі подніпровського регіону; про соціально-політ. згуртування козаків (створення ними військ. орг-ції) як реакцію насамперед на воєн. загрозу від кочовиків і Кримського ханства. Організаційно стійка форма військ.-політ. об-ня укр. козаків виразно окреслилася приблизно в 70 – на поч. 80-х рр. 16 ст., після появи на дніпровському о-ві Томаківка (Буцький, Дніпровський, Городище; був поблизу сучасного м. Марганець Дніпроп. обл., нині затоплений водами Каховського водосховища) січового укріплення (див. Вольності Війська Запорозького низового). До цього козаки розрізнено або локальними колективами мешкали переважно в порубіжних укр. містах, а також уходах, станах, зводили для захисту невеликі городки і січі.

Територією в.З. було пониззя Дніпра південніше порогів. Звідси термінологія тогочасних документів, у т. ч. дипломатичних, на означення в.З.: "Запорозьке", "Низове", а самих козаків: "запорожці", "низовці", "низові козаки" (іноді – "січові козаки"). Запороз. канцелярія виробила власну офіц. титулатуру в.З., вживану в його зносинах із зовн. світом: наприкінці 16 – поч. 17 ст. набула поширення двочленна титулатура, в якій фігурують "гетьман" і "Військо Запорозьке": "гетьман з усім Військом Запорозьким", "старший і все Військо Запорозьке" (перехідними були формулювання "гетьман і все рицарство запорозьке", "гетьман Війська Запорозького і все рицарство" та ін.). До назви в.З. обов'язково додавався предикат "Його Королівської Милості", який у період безкоролів'я змінювався на "Речі Посполитої". Традиція написання титулатури в.З., яка склалася наприкінці 16 – 1-й пол. 17 ст., у своїй основі збереглася і в роки національної революції 1648– 1676 (після берез. 1654 став додаватися титул "Царської Величності").

В.З. акумулювало найбільш активних, мобільних, волелюбних і радикально налаштованих вихідців з міщанства, селянства, боярства (протягом 16 ст. більшість бояр була витіснена за межі панівного стану), а також шляхти. Політ. устрій запороз. козаків базувався на респ.-демократ. засадах. Його наріжними каменями були козацька рада та гетьманату інститут. Рада (заг. збори усіх повноправних козаків) була інструментом прямої демократії запороз. спільноти, а також виконувала роль верховної законодавчо-розпорядчої інституції. Вона відала обранням гетьмана і чинила над ним суд, могла виносити вироки ін. запороз. посадовцям, заслуховувала письмові звернення до козаків офіц. осіб і ухвалювала відповідні рішення, затверджувала інструкції для своїх послів, приймала іноз. посольства, розглядала питання про воєн. походи, надання найманських послуг тощо. Участь у роботі ради була правом і обов'язком кожного козака (певні обмеження щодо цього поширювалися на козаків-новобранців). Діяв принцип вільного висловлювання думок. Крім великого, збиралося також мале радне коло, що складалося з козацької старшини. Останні подавали свої пропозиції, а також письмово підготовлені документи на розгляд і затвердження великому козац. колові. Рішення приймалося за одностайної згоди всіх учасників ради – внаслідок силового тиску до думки більшості змушена була приєднуватися меншість. Завдяки цьому запороз. спільнота, яка була організована на засадах воєн. сусп-ва і прямої демократії, підтримувала свою політ. і військ. згуртованість, а також достатній рівень правової і громадян. дисципліни. Козац. рада була досить ефективним владним інструментом, що забезпечував запорожцям потенціал розвитку, але вона не могла вберегти їх від проявів руйнівної стихійності, оскільки у в.З. не було дієвого механізму владних противаг різновекторності проявів прямої демократії. Це породжувало охлократичні орієнтації політ. свідомості запорожців. У 1-й пол. 17 ст. в політ. устроєвій моделі в.З. було також місце для представницької демократії: деякі ради відбувалися за участю делегатів, обраних від козац. загалу.

Ще однією системно-значущою політ. структурою в.З. виступав інститут гетьманату. На Запорожжі публічне право підносило особу гетьмана на найвищий владний щабель. Гетьман був головнокоманд., головою радного зібрання, наділявся повноваженнями вищої виконавчої влади. Він виконував також політ. представницькі функції, уособлюючи публічно виражену волю в.З. в зносинах з центр. урядом Речі Посполитої та іноз. урядами. За свідченням учасника Хотинської війни 1621 Я.Собеського, запороз. гетьман мав право виносити смертні вироки козакам. Йому ієрархічно підпорядковувалися військ. посадовці: чотири осавули, гетьман наказний, обозні, начальники загонів (полковники), сотники, військовий писар. Як вища посадова особа у в.З. гетьман спирався на директивні рішення і законодавчі санкції ради. На значній залежності гетьмана від ради наголошував Г. де Боплан.

У системі козац. устрою в.З. істотне місце належало кошовому, або курінно-кошовому, устрою, який пов'язувався насамперед з буденними потребами існування козаків. У період орг. становлення в.З. термін "кіш" у вузькому значенні слова означав житло козаків. У ширшому значенні "кошем" іноді називалося похідне мобілізаційне влаштування або похідний устрій козац. війська. Найчастіше терміни "кіш", "курінь" означали місцеперебування козаків на Запорожжі. Тамтешнє життя потребувало звичаєвої адм.-госп. регламентації госп. діяльності козаків, а також створення необхідних матеріальних умов для проживання за принципом військ. польового табору, стану. Очевидно, цими питаннями відали кошові отамани. Із документів 20-х рр. 17 ст. відомо, що кошовий отаман, який стояв на чолі "кошового товариства", підпорядковувався владі гетьмана.

Коригуючий вплив на еволюцію традиційного козац. устрою справили деякі заходи орг. і законодавчого характеру польс. уряду. Антикозац. сеймові конституції та ін. правові документи подібного спрямування мали гальмівний вплив на козацтво. Ін. окремі законодавчі акти та владні розпорядження центр. уряду посилювали об'єктивний процес станового й інституційного розвитку козац. спільноти. Йдеться насамперед про універсал короля Стефана Баторія 1578, за яким створювався найманий (реєстровий) козац. полк (див. Реєстрові козаки). Запроваджена тоді орг. модель цього військ. підрозділу справила помітний вплив на військ. структуру в.З. Важливу політ. перспективу для запорожців відкрив універсал Стефана Баторія 1582, за яким відбулося публічно-правове оформлення козац. імунітету в Україні. Він поширювався як на реєстрових, так і на нереєстрових козаків. Становлення в період між 1625–38 системи територіальних полків реєстрового козацтва сприяло легалізації в.З. на волості. Така військ.-територіальна структура, як "городовий" козац. полк, згодом лягла в основу побудови полкового і сотенного адм. устрою Укр. козац. д-ви серед. 17 ст.

Політ.-правові заходи, регламентації та приписи польс. уряду не роз'єднали козацтва на два абсолютно різнорідні соціальні й військ.-політ. організми. Протягом останніх десятиліть 16 – перших десятиліть 17 ст. козац. спільнота стала достатньо однорідною в соціальному й політ. відношеннях. Після ліквідації реєстрового козац. війська згідно з ухвалами сеймових конституцій 1593 і 1596 воно де-факто (фактично, на ділі) знову було відновлене 1626.

У 30-х рр. 17 ст. поглибився фактичний поділ військ. проводу козаків на реєстровий і нереєстровий. Місцем дислокації реєстрової старшини (гетьман або "старший", полковники, сотники), а також більшості реєстровців стали насамперед полкові міста – Біла Церква, Переяслав (нині м. Переяслав-Хмельницький), Канів, Корсунь (нині м. Корсунь-Шевченківський), Черкаси, Чигирин. Нереєстрова старшина мала владу серед козаків, які збиралися в Запорозькій Січі. У цей період обидва старшинських угруповання вступили у міжусобну боротьбу з метою відновлення на волості або, навпаки, на Запорожжі своєї влади. Проте козаки, як показав істор. досвід повстань 30-х рр. 17 ст., зберегли чуття соціальної та інституційної тотожності, продовжували виступати носіями єдиної політ. к-ри.

В.З. помітно впливало на соціальні, війсьК., політ. й ідеологічні аспекти життя укр. сусп-ва. Великого розмаху набуло покозачення селянства як форма боротьби проти соціального гніту. Козаки не раз радикальними методами відстоювали свої права під час великих збройних повстань – під проводом К.Косинського (див. Косинського повстання 1591–1593), С.Наливайка, Г.Лободи, М.Шаули (див. Наливайка повстання 1594–1596), М.Жмайла (див. Жмайла Марка повстання 1625), Т.Федоровича (див. Федоровича Тараса повстання 1630), І.Сулими (1635), П.Бута, Я.Острянина, Д.Гуні (1637–38). 1648 запороз. козаки першими піднялися на нац. боротьбу під проводом Б.Хмельницького.

Запорожці були активними поборниками конфесійних прав укр. народу, відіграли помітну роль у відновленні правосл. церк. ієрархії в Україні і Білорусі 1620. Як військ. структура в.З. робило істотний внесок у стримування турец.-татар. агресії в Центр. і Сх. Європі. У ході мор. походів запорожців проти Туреччини багато християн. бранців здобували свободу. Військ. підрозділи в.З. відчутно впливали на перебіг збройних конфліктів Речі Посполитої з сусідніми д-вами, зокрема на польсько-російську війну 1617– 1618, а також Хотинську війну 1621. Запороз. козацтво справило вплив на інтелектуальну й ідеологічну атмосферу в укр. сусп-ві, про що свідчить поява міфологеми козацтва у вітчизн. книжності та політ. публіцистиці 20-х рр. 17 ст.

Вироблена козаками в.З. форма співжиття, його війсьК., політ. й соціальна практика, а також тип політ. к-ри стали своєрідною лабораторією нац. державотворення. У сфері політ. свідомості та ментальності це проявилося насамперед у творенні психологічних установок і зразків публічної поведінки, спрямованих на активну участь індивіда в політ. житті; виробленні громадян. системи цінностей, в якій особливу роль відігравала орієнтація на культ.-реліг. традицію народу; практичному втіленні ідеї свободи в соціальному, а також політ. житті; готовності й спроможності збройним шляхом здобути і відстоювати цю свободу. У сфері козац. устрою та політ. практики державотворчий вимір мали апробовані запорожцями військ.-адм. і політ. структури, завдяки яким здійснювалася публічна влада на частині укр. тер., респ.-демократ. принципи політ. устрою, створення боєздатного війська на широкій соціальній основі, досвід дипломатичної практики;

2) назва Укр. козац. д-ви з серед. 17 ст.;

3) Низове Військо Запороз. – назва козац. т-ва Запороз. Січі з 2-ї пол. 17 ст.